Herbert Wells_The Time Machine_(1895)

Герберт Джордж Веллс Машина часу Переклад Миколи Іванова

© H.G. Wells

© М.Іванов (переклад з англійської), 1977

Джерело: Г.Веллс. Машина часу. Х.: Фоліо, 2003. 480 с. - С.: 33-106.

Присвячується Вільямові-Ернесту Генлі

І. ВСТУП

Мандрівник у Часі (так найслушніше його назвати) розказував нам якісь дивовижні речі. Його сірі очі спалахували й блищали, а обличчя, звичайно бліде, порожевіло й світилося збудженням. У каміні яскраво палахкотів вогонь. М'яке світло електричних лампочок під срібними дашками переливалося в наших склянках. Крісла - оригінальний винахід господаря - скоріше обіймали та пестили нас, аніж були просто місцем для сидіння. У товаристві панувала та чудова пообідня атмосфера, коли думки, не зв'язані путами фактів і точності, вільно линуть. Господар викладав нам свої теорії, позначаючи рухом тонкого вказівного пальця найголовніші твердження, а ми, посідавши в крісла, недбало прислухалися до цих, як ми вважали, парадоксів, захоплюючись невичерпно багатою фантазією оповідача.

- Прошу слухати мене уважно, - почав він. - Я буду заперечувати деякі майже загальновизнані ідеї. Наприклад, геометрію, якої вас учили в школах, побудовано на непорозумінні...

- Чи не занадто важкий предмет, щоб починати саме з нього? - висловив сумнів Філбі, прискіпливий чоловік із рудою чуприною.

- Я не збираюся нав'язувати вам будь-яку ідею, не обґрунтувавши її. Але невдовзі ви змушені будете погодитись із моїми твердженнями, бо це необхідно. Ви, безперечно, знаєте, що математична лінія, лінія без товщини, уявна і не [35] має реального існування. Вас цього вчили? Немає насправді й математичної площини. Все це чисті абстракції.

- Цілком правильно, - ствердив Психолог.

- У такому разі не існує в природі й математичного куба, що має тільки висоту, ширину та довжину.

- Тут уже я повинен заперечити, - сказав Філбі. - Тверде тіло, безсумнівно, мусить існувати. Реальні речі...

- Здебільшого так і думають. Та заждіть хвилинку. Чи може існувати позачасовий куб?

- Я не розумію, - промовив Філбі.

- Чи може бути такий куб, який не мав би хоча б миттєвого існування?

Філбі замислився.

- Отже, ясно, - вів далі Мандрівник, - що кожне реальне тіло повинно мати чотири виміри: воно повинно мати Довжину, Ширину, Висоту й Тривалість існування. Однак через нашу вроджену обмеженість - я зараз поясню це докладніше - ми схильні недобачати цього факту. Насправді ж існують чотири виміри, з яких три ми називаємо просторовими, а четвертий - часовим. Щоправда, є тенденція встановити якусь вигадану різницю між першими трьома вимірами і четвертим. Але тільки тому, що свідомість наша, від початку й до кінця нашого життя, імпульсивно пересувається цим четвертим виміром тільки в одному напрямі.

- Це, - сказав Дуже Молодий Чоловік, роблячи відчайдушні спроби запалити від лампи сигарету, - це... і справді абсолютно ясно.

- Цікаво, що якраз на це ніхто не звертає ніякої уваги, - пожвавившись, провадив далі Мандрівник у Часі. - А проте це ж бо й є четвертий вимір, дарма що дехто, говорячи про нього, не уявляє собі, що він означає. Власне, це лише інакший погляд на Час. Між Часом та будь-яким з інших трьох вимірів тільки та різниця, що наша свідомість повсякчас пересувається вздовж нього. На жаль, чимало невігласів мають про це хибне уявлення. Всі ви, звичайно, знаєте суть їхніх заперечень проти четвертого виміру.

- Я не знаю, - признався Провінційний Мер.

- Це дуже просто. Простір, як уявляють його наші математики, має три виміри: Ширину, Довжину й Висоту, котрі завжди визначаються відповідними площинами, кожна з яких стоїть під прямим кутом до двох інших. Знайшлися деякі мудреці, що поставили собі питання: а чому лише три виміри, чому не може існувати й четвертий - під прямим кутом до решти трьох? Дехто пробував навіть створити чотиривимірну [36] геометрію. Десь місяць тому професор Саймон Ньюком* доповідав про це в Нью-Йоркському математичному товаристві. Ви знаєте, що на плоскій поверхні, яка має тільки два виміри, можна зобразити і тривимірне тіло. Так само, думають вони, модель з трьома вимірами дасть їм змогу подати зображення чотиривимірного тіла. Річ лише в тім, щоб опанувати перспективу тіла. Розумієте?